(no subject)

[o_teren]

Так сталося, що моя бабуся, хоч і прожила майже все життя на житомирщині, саме напередодні війни деякий час перебувала на "станції Вільча". Як я розумію, це та Вільча, яка була відселена після Чорнобильської трагедії - "селище міського типу Вільча, Поліського району Київської області". Зараз, нажаль, уточнити нічого не можна, бабці вже 19 років як немає. Бабця була за походженям полькою і розповідала одну історію. Переповідаю як запам'ятав. Одного разу на станції зупинився черговий товарняк. Товарняк охоронявся озброєними солдатами. Чи солдати самі відкрили вагони для якоїсь потреби, чи це зробили люди, які знаходился всередені, але двері були відкриті, і бабця, яка випадково опинилася на цій товарній станції побачила, що вагони вщент забиті змореними, ледь живими людьми: офіцерами в польській формі, священниками в сутанах, якимись панами в досить доброму вбранні. Гарно пам'ятаю, що бабуся особливо зауважувала, що ці люди були явно не селянами чи робітниками. Коли вони побачили бабусю, то почали просити пити та чогось попоїсти. Вона збігала додому (дідусь працював на станції і йому виділили житло недалеко від роботи) і принесла все, що змогла знайти в хаті. Потяг вже відправлявся, а тут ще солдати побачили, як вона щось передає у вагони і накинулися на неї, мало не почавши стріляти. Вагони позачиняли і потяг рушив далі, на схід.
Куди везли цих людей? Може в Катинь, може кудись далеко східніше.
До чого це я? Та так, просто ще один маленький спогад-свідчення. Аби не забути.