(no subject)
Dec. 25th, 2009 08:23 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
o_terenЩось у мене сьогодні підвищена «писючисть» :)
Черговий раз «у інтернеті» наштовхнувся на якусь псевдо-наукову історичну нісенітницю з лінгвістичним ухилом. І згадалось, що років так з десять - п’ятнадцять тому (принаймні, документально підтверджено, що це сталося точно до 22.05.2001 :)) мною було написано кілька пародійних «текстів», замаскованих під лекції якогось божевільного «прохвесора» з закосом під «генерацію сенсів». Рівень «текстів» невисокий, ну та й Бог з ним, я не про те, а про се: не перестаю дивуватися, що з тих пір таких божевільних професорів лише більшає, причому в реалі. Не претендую на лаври першовідкривача певних сентенцій (назразок «етрускі – эта русские», певно дурні думки відвудують дурні голови за якомось своїм, лише їм відомим розкладом), але не можу не звернути увагу на те, що маячню, практично ідентину моїй тогочасній, цілковито висмоктаній з пальця, зараз можна зустріти у «найсерйозніших» місцях. Ба, дехто на ній зробив цілком успішну кар’єру. (про Задорнова, який на повному серйозі проштовхує цю бодягу, навіть згадувати не хочеться.) Ні, не тим я в житті займаюсь. :)
Викладу лише деякі місця з ціє маячні (Хоча, як на мене, то там увесь текст «прекрасний». Перло мене тоді непогано, хоча наче нічого для розширення свідомості і не вживав. :)) «Вибгане», як каже один поет, тутечки:
Всі ви, мабуть, чули чудову пісню, у якій є такі слова:
“Ой летіли дикі гуси,
Ой, я, гой я, гой…”
Для пересічної людини ці слова не несуть майже ніякої інформації: ну, летілі собі гуси... Але для допитливого дослідника, яким, безперечно, є автор розвідки, це просто безцінний скарб, і ось чому. На його думку, ця пісня виникла як певний виклик на “тум балалайку”. Вслухайтеся в ці горді слова! Автор пісні ніби хоче сказати “так, я гой, то й що з того?” А чи не спадає вам на думку, що згадка про диких гусей теж не випадкова? Адже дики гуси, це не що інше як “soldiers of fortune”, і тепер пісня набирає героїчного, і я б навіть сказав, загрозливого змісту.
До речі, мене завжди цікавило питання, а чи часом не ці гуси “Рим врятували”?
***
Не буду спинятися на інших роботах, зазначу лишень, що на мене також справила враження праця, де просліджується етимологічна спорідненість таких понять як “плебой”, “плебей” та звичайний тюркський “бей”. Але мені здається, що таку гіпотезу я вже десь чув…
***
Саме така мішанина й витворила обережний, відсторонений й споглядальний тип козака Мамая. Цей тип доволі пасивний, але не пасивністю індійських йогів, інакше в нього на боці не висіла б шабля. Це тип пересмішника, я б навіть сказав – постмодерніста. Адже саме на Україні бог смерті Яма міг перетворитися в просто яму, бог ілюзії Мара – просто в мару (навіть не в жахливий французький “кошмар”! Ні, просто в недолугу “мару”!) і так далі.
***
До речі, стосовно так званої “клятви Гіппократа”. Тут людська фантазія досягла свого апогею, адже, залишивши форму, вона цілком змінила суть поняття! Насправді, це – найвитонченіший, найартистичніший тип міфологізації! Адже дійсно, в античні часи існував вираз “клятва Гіппократа”. Одначе вживався він для зовсім для інших потреб, і, гммм…, в іншому, так би мовити, контексті.
Справа в тім, що Гіппократ був доволі недолугим лікарем, і як часто трапляється, результати його потуг почасти бували плачевні. У невдах, які потрапляли до рук цього горе-лікаря, звісно, виникали відповідні почуття, що набирали цілком виразної форми. Кляли люди Гіппократа, кляли! Проклинали на чім світ стоїть! Ось вам і “клятва Гіппократа”!
***
Ну, що ж, на закінчення наведу ще один приклад творчого і незашореного підходу до вивчення суспільних наук. Всі ви мабуть чули ім´я запеклого ворога Карфагену, одного з найвідоміших римських патриціїв – Сципіона. Що за дивне ім´я – Сципіон? А походження слова “Сципіон” дуже просте: вражені його зухвалою поведінкою, добропорядні римляни не раз здивовано перепитували один одного: “Він, що – з цепу зірвався?”, “А не с цепи он?”
Вочевидь, прийдеться зробити невеличкий історико-етнографічний екскурс, який дасть змогу виправдати певні русизми, що безперечно впадають у вічі та дивують сучасну людину. Загальновідомо, що стародавні римляни походять від ще більш стародавніх мешканців Апенін – етрусків. А етруски – найближчі родичі росіян. Про це незаперечно твердить хоча б назва цього племені – “етруски”, яка утворилася звичним для таких випадків шляхом: на запитання “хто ви?”, тодішні мешканці благословенної Італії відповідали трохи по чукотські, але цілком зрозуміло : “эта, … руски…”.
Черговий раз «у інтернеті» наштовхнувся на якусь псевдо-наукову історичну нісенітницю з лінгвістичним ухилом. І згадалось, що років так з десять - п’ятнадцять тому (принаймні, документально підтверджено, що це сталося точно до 22.05.2001 :)) мною було написано кілька пародійних «текстів», замаскованих під лекції якогось божевільного «прохвесора» з закосом під «генерацію сенсів». Рівень «текстів» невисокий, ну та й Бог з ним, я не про те, а про се: не перестаю дивуватися, що з тих пір таких божевільних професорів лише більшає, причому в реалі. Не претендую на лаври першовідкривача певних сентенцій (назразок «етрускі – эта русские», певно дурні думки відвудують дурні голови за якомось своїм, лише їм відомим розкладом), але не можу не звернути увагу на те, що маячню, практично ідентину моїй тогочасній, цілковито висмоктаній з пальця, зараз можна зустріти у «найсерйозніших» місцях. Ба, дехто на ній зробив цілком успішну кар’єру. (про Задорнова, який на повному серйозі проштовхує цю бодягу, навіть згадувати не хочеться.) Ні, не тим я в житті займаюсь. :)
Викладу лише деякі місця з ціє маячні (Хоча, як на мене, то там увесь текст «прекрасний». Перло мене тоді непогано, хоча наче нічого для розширення свідомості і не вживав. :)) «Вибгане», як каже один поет, тутечки:
Всі ви, мабуть, чули чудову пісню, у якій є такі слова:
“Ой летіли дикі гуси,
Ой, я, гой я, гой…”
Для пересічної людини ці слова не несуть майже ніякої інформації: ну, летілі собі гуси... Але для допитливого дослідника, яким, безперечно, є автор розвідки, це просто безцінний скарб, і ось чому. На його думку, ця пісня виникла як певний виклик на “тум балалайку”. Вслухайтеся в ці горді слова! Автор пісні ніби хоче сказати “так, я гой, то й що з того?” А чи не спадає вам на думку, що згадка про диких гусей теж не випадкова? Адже дики гуси, це не що інше як “soldiers of fortune”, і тепер пісня набирає героїчного, і я б навіть сказав, загрозливого змісту.
До речі, мене завжди цікавило питання, а чи часом не ці гуси “Рим врятували”?
***
Не буду спинятися на інших роботах, зазначу лишень, що на мене також справила враження праця, де просліджується етимологічна спорідненість таких понять як “плебой”, “плебей” та звичайний тюркський “бей”. Але мені здається, що таку гіпотезу я вже десь чув…
***
Саме така мішанина й витворила обережний, відсторонений й споглядальний тип козака Мамая. Цей тип доволі пасивний, але не пасивністю індійських йогів, інакше в нього на боці не висіла б шабля. Це тип пересмішника, я б навіть сказав – постмодерніста. Адже саме на Україні бог смерті Яма міг перетворитися в просто яму, бог ілюзії Мара – просто в мару (навіть не в жахливий французький “кошмар”! Ні, просто в недолугу “мару”!) і так далі.
***
До речі, стосовно так званої “клятви Гіппократа”. Тут людська фантазія досягла свого апогею, адже, залишивши форму, вона цілком змінила суть поняття! Насправді, це – найвитонченіший, найартистичніший тип міфологізації! Адже дійсно, в античні часи існував вираз “клятва Гіппократа”. Одначе вживався він для зовсім для інших потреб, і, гммм…, в іншому, так би мовити, контексті.
Справа в тім, що Гіппократ був доволі недолугим лікарем, і як часто трапляється, результати його потуг почасти бували плачевні. У невдах, які потрапляли до рук цього горе-лікаря, звісно, виникали відповідні почуття, що набирали цілком виразної форми. Кляли люди Гіппократа, кляли! Проклинали на чім світ стоїть! Ось вам і “клятва Гіппократа”!
***
Ну, що ж, на закінчення наведу ще один приклад творчого і незашореного підходу до вивчення суспільних наук. Всі ви мабуть чули ім´я запеклого ворога Карфагену, одного з найвідоміших римських патриціїв – Сципіона. Що за дивне ім´я – Сципіон? А походження слова “Сципіон” дуже просте: вражені його зухвалою поведінкою, добропорядні римляни не раз здивовано перепитували один одного: “Він, що – з цепу зірвався?”, “А не с цепи он?”
Вочевидь, прийдеться зробити невеличкий історико-етнографічний екскурс, який дасть змогу виправдати певні русизми, що безперечно впадають у вічі та дивують сучасну людину. Загальновідомо, що стародавні римляни походять від ще більш стародавніх мешканців Апенін – етрусків. А етруски – найближчі родичі росіян. Про це незаперечно твердить хоча б назва цього племені – “етруски”, яка утворилася звичним для таких випадків шляхом: на запитання “хто ви?”, тодішні мешканці благословенної Італії відповідали трохи по чукотські, але цілком зрозуміло : “эта, … руски…”.
