«Ми не раби, раби не ми»
Nov. 20th, 2009 08:52 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
o_terenВийшла в нас колись суперечка на роботі, стосовно того, де пролягає межа між гумором та хамством. Того разу приводом послужили деякі висловлювання «гумориста» Максима Галкіна про наших політиків. Але життя не стоїть на місці – вчора відзначився російській прем’єр Володимир Путін (http://news.liga.net/news/N0939337.html, http://ibigdan.livejournal.com/5643695.html).
Власне мене не цікавить «що це було»: невдалий жарт, «прихована» підтримка Юлії Тимошенко на майбутніх українських виборах, чергове хизуванням перед росіянами своїм неміряним «мачизмом» чи просто нервовий зрив внаслідок усвідомлення невеселих російських перспектив, що не за горами. І мене вже давно не дивує держимордівське хамсто. А ось що цікавить, дивує і лякає, так це схвально-поблажливе ставлення «народу» до такого хамства. Причому як російського, так і, в значній мірі, українського. Але ж невже не зрозуміло, що схвалюючи хамство, сам стаєш хамом? Невже не зрозуміло, що саме таке ставлення як раз багато в чому і спричиняє всі наші особистісні та суспільні негаразди? Невже не зрозуміло, що це дуже, дуже серйозний збій в «програмі»?
Багато років тому жила одна велика сім’я: батько з дорослими вже синами та їх родинами. Одного разу батько гарно набрався і лежав п’яний та голий посеред свого куріня. Середній син був людиною жвавою, певно й веселою: побачив, як батько насвинячився та й розповів про це своїм братам. Брати були, чи менш жваві, чи може просто краще виховані: бігцем взяли якусь одежину і задкуючи, намагаючись навіть не дивитися на голого батька, зайшли до куреня та прикрили його наготу.
Чи насміхався середній син над батьком? Ніби ні, хоча злі язики вже кілька тісячоліть торочать протилежне: чому сам батька не прикрив, навіщо братів гукнув?
Згадали цю історію? Тепер ім’я того веселуна стало прозивним для всіх прийдешніх «гумористів» потібного гатунку. А ще кажуть, що після того пам’ятного випадку на землі з’явилося рабство.
Так що, сміймося, бо звісно: «сміх робить людину вільною». Однак не забуваймо, наскільки легко він може й ввергнути у вічне рабство.
Власне мене не цікавить «що це було»: невдалий жарт, «прихована» підтримка Юлії Тимошенко на майбутніх українських виборах, чергове хизуванням перед росіянами своїм неміряним «мачизмом» чи просто нервовий зрив внаслідок усвідомлення невеселих російських перспектив, що не за горами. І мене вже давно не дивує держимордівське хамсто. А ось що цікавить, дивує і лякає, так це схвально-поблажливе ставлення «народу» до такого хамства. Причому як російського, так і, в значній мірі, українського. Але ж невже не зрозуміло, що схвалюючи хамство, сам стаєш хамом? Невже не зрозуміло, що саме таке ставлення як раз багато в чому і спричиняє всі наші особистісні та суспільні негаразди? Невже не зрозуміло, що це дуже, дуже серйозний збій в «програмі»?
Багато років тому жила одна велика сім’я: батько з дорослими вже синами та їх родинами. Одного разу батько гарно набрався і лежав п’яний та голий посеред свого куріня. Середній син був людиною жвавою, певно й веселою: побачив, як батько насвинячився та й розповів про це своїм братам. Брати були, чи менш жваві, чи може просто краще виховані: бігцем взяли якусь одежину і задкуючи, намагаючись навіть не дивитися на голого батька, зайшли до куреня та прикрили його наготу.
Чи насміхався середній син над батьком? Ніби ні, хоча злі язики вже кілька тісячоліть торочать протилежне: чому сам батька не прикрив, навіщо братів гукнув?
Згадали цю історію? Тепер ім’я того веселуна стало прозивним для всіх прийдешніх «гумористів» потібного гатунку. А ще кажуть, що після того пам’ятного випадку на землі з’явилося рабство.
Так що, сміймося, бо звісно: «сміх робить людину вільною». Однак не забуваймо, наскільки легко він може й ввергнути у вічне рабство.
