(no subject)

В 1859 році проект російського скульптора Михайла Мікєшіна переміг у конкурсі на спорудження пам'ятника на честь легендарного тисячолітнього ювілею «призвання варягів на Русь». На п'єдесталі пам'ятника одним суцільним поясом мали йти фігури видатних людей Росії. Тож тогочасна «прогресивна громадськість» активно взялася до обговорення списку гідних увіковічення персон. Таким демократичним чином потрапила до цього списку й кандидатура Тараса Шевченка.

Однак макет мав затверджуватися Олександром ІІ, і як скупо пишуть у всіляких розповідях про історію створення цього пам'ятника «цар особисто заборонив розміщати барельєф Шевченка». Проте є й інша версія, котра уточнює перебіг подій: Олександр спершу довго роздивлявся вервечку фігурок достойників на макеті, а потім ледь не в розпачі спитав: "А батюшка?". Дійсно, Микола І в список не потрапив.
Звісно, після такого конфузу барельєф Миколи І на п'єдестал помістили, а оскільки місця там було обмаль, тож довелося скульпторам Шевченком пожертвувати.

Як відомо, в 1847-му році на вироку про заслання Тараса Шевченка, цар Микола І власноручно дописав: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати». Але як видно суперечка між царем та поетом продовжилась і по смерті першого, бодай і таким анекдотичним чином. Зрештою, може то й на добре, що його імператорська величність виштурхала кобзаря з тої компанії: здається мені не дуже затишно Тарасу там би велося.

А скульптор Мікєшин 1874-го року, в Миколаєві, таки встановив скульптуру Шевченка. Правда іншого Шевченка, Ігнатія, - матроса, котрий під час кримської війни, 20 січня 1855 року затулив власними грудьми від французської кулі свого командира - лейтенанта Бірюльова.