(no subject)

      Ось тут http://kerbasi.livejournal.com/129754.html?thread=2659546#t2659546 шановний kerbasi, згадуючи певний епізод своєї армійської служби говорить, що така поведінка, коли сержанти прикривали своє "дідівське" беззаконня своїм же положенням вищестоячого, то є "проти казарменних принципів тої ж дідівщини". Теоретично так. Проте фактично, як на мій досвід, таке траплялось досить часто. В армії чи не найбільш, спершу вражало, а потім й дратувало те, що якраз неуставні відносини вельми тісно перепліталися з відносинами уставними, і було досить типовим, що "дід" з личками, чинячи будь-яке неподобство, в разі спроби "адекватної" відповіді, цілком міг сховатися за свої лички. Не скажу, що так чинили всі, люди були різні і поводилися по різному, але такий перебіг подій бував досить частим.
      Зрештою те саме дратує і у всіляких закликах жити "по поняттях". (Взагалі, і "по поняттях" можна жити - які не які, але це правила поведінки у суспільстві, і якщо нічого кращого не придумалось, то й це згодиться). Проте за цими закликами дуже часто проглядається бажання отримувати особисту вигоду тасуючи правила гри прямо під час гри.
      До речі, наша влада саме такий "гравець": наприклад, стотисячні пенсії (читай уркаганських "людей") ми відмінити не можемо, бо це буде не "по поняттях", а отже й не конституційно, а скасувати дітям війни (читай "лохам") якісь надбавки (навіть коли є судові рішення про їх виплату) - це запросто і цілком конституційно. Або коли МВС бореться з неліцензійним розповсюдженням софта використовуючи для власних потреб неліцензійний софт. Ось таке крутіння законом і є чи ненайбільшим дестабілізатором та деструктором.

(no subject)

Ну й щоб двічі не заводитися, - про армійські спогади. :)
Якщо пам'ять мені не зраджує, Андрухович, чи то в інтерв'ю, чи ще десь, висловився якось так, що причина частого згадування армії чоловіками що відслужили, полягає в тому, що вони просто більше не мають ніяких яскравих життєвих спогадів: що може цікавого згадати механізатор Петро, котрий за свої сорок років ніде крім власного села не був, і єдина "цікава" мандрівка, до того ж довготривала і не без пригод, була організована коштом міністерства оборони? Я було з цим майже погодився, але... Але якби сам пан Андрухович, котрого важко дорікнути в малому мандрівному досвіді, відсутності цікавих зустрічей та знайомств, весь час у своїх книгах та інтерв'ю не повертався до своєї армійської служби. Певно все ж причина не у відсутності сильних вражень як таких, а в присутності дуже й дуже сильних специфічних вражень, які випхати з себе можна не менш сильними та специфічними: війною, тюрмою чи там антропологічною експедицією до канібалів. У тих, хто має досвід радянської армії, інколи навіть сни однакові: "Зате відтоді в мене на все життя з’явився сон, який час до часу мені сниться – про те, що я знову в армії. Виявляється, щось таке змінилося, в законодавстві чи якось так, що мене знову забрали до війська. І це жах, від якого хочеться кричати криком. Це страшна несправедливість – я ж уже там був!" (Андрухович, "Таємниця"). Пару разів чув подібне від людей, що відслучили строкову. Та що там чув: й самому таке снилося. З невеликою поправкою: думалося "ну грець з вами, гади, я там вже був, я це вже бачив, я вам послужу... самі вовком витимите від моєї служби." :)
Поза тим, слід визнати, що такі сни свідчать не про аби яку психологічну травму на все життя. :)