(no subject)

"Как-то вышел я к Москве-реке в том месте, где отель «Украина», Украинский бульвар, Киевская улица и Киевский же вокзал придают урбанистическому пейзажу милое, однако несколько однообразное звучание. О подобном месте в своём родном городе на Днепре иронизировал Олесь Бузина: «Монумент Шевченко торчит теперь в Шевченковском сквере на бульваре Шевченко напротив Университета им. Шевченко! Рядом, в особняке, помещается Музей Шевченко». Вспомнив об этом, решил, что москвичи продемонстрировали в своей любви к общим (с «младшими братьями») ценностям больше сдержанности и вкуса, ибо «Шевченко», помноженный на пять на одной квадратной миле, это пять гвоздей в мозг, а тут всё-таки вариации из двух слов, навевающих великороссам сентименталные образы Отца городов русских и украинской ночи, которая, как внушил нам Пушкин, тиха (до известной оранжевой бессонницы на Майдане)."

Так, зі смаком у наших "старших братів" значно краще. Адже кожен вишуканий та витончений "вєлікоросс", доїхавши до станції метро "Пушкінська" може перегляну найостанніший блокбастер в кінотеатрі "Пушкінський", потім трошки погуляти Пушкінською площею, побродити навколо пам'ятника Пушкіну, а зголоднівши, відвідати "Кафе Пушкинъ", де й наслодиться "старинной русской дворянской кухней". І десь там, откушав "Щи суточныя изъ квашоной капусты съ телятиною въ горшке" та підбираючись до "Сельди а ля натюрель съ салатомъ изъ горячей картофели" порозмірковувати над тяжкою дворянською долею, судьбінамі родіни, ну і, як зазвичай, над правічною хохляцькою нестриманістю та несмаком. Шарман, шарман... Ну а потім, звісно, назад, додому, за МКАД. Намагаючись по дорозі своєю заіржавілою макитрою перелічити чужі цвяхи. Благо, шлях не близький, до п'яти долічити можна.

А чого це я? Та дідько його зна. :)