![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Напівантисемітське…
Nov. 2nd, 2012 12:04 amПригадалося, як багацько років тому відправили нас по закінченню першого курсу на добровільно-примусові роботи по збору врожаю на миколайовщину. Часи ще були цілком радянські, «пєрєстройку» ще не оголосили, але країною вже керманив Горбачов, і певно щось таке у повітрі почало тоді витати, бо люди чогось осміліли. Зайшла якось у нас увечері розмова про всякі національні питання, котра плавно перейшла на «а ти хто такий?» Хтось виявився українцем, хтось росіянином, а коли черга дійшла до Сашка П., він і сказав, що, мовляв, «єврей». І така якась тиша запала гнітюча, наче помер хто. Ото можна було подумати, що раніше не здогадувалися. Або ж на мехматі коли євреїв було мало? Так ні ж.
І якось так мені незручно стало: і за себе, і за хлопців, і за Сашка П. зокрема і всіх євреїв в цілому… І прийшов я тоді до висновку, що про національні та міжнаціональні проблеми треба говорити частіше і ні в якому разі не замовчувати їх, що соромитися своєї нації – це наче матері з татком соромитися: не повинна людина сама цього робити, не повинні оточуючі їй на таке навіть натякати. Хоч би й «тривожною мовчанкою».
А якось тоді ж і там же, на сільгоспроботах, під час перекуру знову завели мову про теж саме. (Свербіло воно нам, чи що?) І Андрій К. з запалом почав доводити, що ні росіяни, ні українці ні на що не здатні, зроду-віку жили чужим розумом та користувались чужими здобутками, що кожен другий письменник у нас – єврей (а третій - ефіоп), що кожен перший учений у нас – знову ж таки єврей, а хто ні – то просто приховується. А коли один з викладачів спробував йому заперечити, Андрій підвівся, плюнув викладачеві під ноги і з гордим видом покинув наш гурт.
І прийшов я тоді до висновку, що хаму, якої б добірної, вибраної та обраної національності він не був, треба просто мовчки топити в пику, бо нема інших методів на хама.
ПС. Протягом півроку-року всіх хлопців з нашого курсу позабирали до армії, а коли ми поверталися, повернувся й Андрій К. Став він набагато поміркованішим, ні в кого більше не плювався та не чванився своєю національністю (принаймні прилюдно). Не скажу, що радянська армія прищеплювала якусь особливу любов чи толерацію до інших людей та народів (швидше навпаки), але от що точно вона «виховувала», так це більш тверезе, м’яко кажучи, ставлення до себе коханого, та до свого власного народу. Ну, хай хоч така користь від неї.
І якось так мені незручно стало: і за себе, і за хлопців, і за Сашка П. зокрема і всіх євреїв в цілому… І прийшов я тоді до висновку, що про національні та міжнаціональні проблеми треба говорити частіше і ні в якому разі не замовчувати їх, що соромитися своєї нації – це наче матері з татком соромитися: не повинна людина сама цього робити, не повинні оточуючі їй на таке навіть натякати. Хоч би й «тривожною мовчанкою».
А якось тоді ж і там же, на сільгоспроботах, під час перекуру знову завели мову про теж саме. (Свербіло воно нам, чи що?) І Андрій К. з запалом почав доводити, що ні росіяни, ні українці ні на що не здатні, зроду-віку жили чужим розумом та користувались чужими здобутками, що кожен другий письменник у нас – єврей (а третій - ефіоп), що кожен перший учений у нас – знову ж таки єврей, а хто ні – то просто приховується. А коли один з викладачів спробував йому заперечити, Андрій підвівся, плюнув викладачеві під ноги і з гордим видом покинув наш гурт.
І прийшов я тоді до висновку, що хаму, якої б добірної, вибраної та обраної національності він не був, треба просто мовчки топити в пику, бо нема інших методів на хама.
ПС. Протягом півроку-року всіх хлопців з нашого курсу позабирали до армії, а коли ми поверталися, повернувся й Андрій К. Став він набагато поміркованішим, ні в кого більше не плювався та не чванився своєю національністю (принаймні прилюдно). Не скажу, що радянська армія прищеплювала якусь особливу любов чи толерацію до інших людей та народів (швидше навпаки), але от що точно вона «виховувала», так це більш тверезе, м’яко кажучи, ставлення до себе коханого, та до свого власного народу. Ну, хай хоч така користь від неї.
