(no subject)

Спостерігаючи за оточуючими, та й за собою, не раз помічав неприродну природу наших "історичних" асоціацій. Наприклад, взірцевий тиран у нас - Іван Грозний, захисник вітчизни - Дмітрій Донський, жінка-садистка - Салтичиха, а скнара - в кращому випадку Плюшкін, в гіршому, взагалі Іван Калита. Ну, чому не Нерон, Мессаліна чи Скрудж можна пояснити географічною і "ментальною" віддаленістю. Але ж чому не Влад Цепеш з графинею Баторі, не кажучи вже про зовсім рідних Данила Галицького з Герасимом Калиткою? Мої предки, наприклад, навряд чи жили під рукою Калити чи Грозного, а майже напевно Свидригайла з Баторієм, чи то й взагалі, якого-небудь Сулеймана з Селімом. Що ж той Грозний скрізь випинає?!
Пояснити наш отакий схибнутий світогляд можна лише якимось перепрограмуванням історичної пам'яті. І бодай би то було у людях старшого покоління, які зростали на примусових читках Радіщева та "Іванах Васильовичах" що змінюють професії. Так ні ж: у зовсім молодих людей, котрі від народження живуть в "цілком незалежній" Україні, та ж "матриця" в голові. Й вона їх анітрохи не непокоїть, вони навіть її не помічають. І здається допоки так буде, щось хорошого годі очікувати, бо ж що хорошого чекати від людей з дежавю?

ПС. Пост є рефлексією, спричиненою мазохістичним актом: недільним переглядом першої серії чергового комедійного серіалу від вітчизняного товаровиробника "Рюрики", де не тільки давньоруські літописці, а й турецький чоловік Роксолани чомусь загуторили російською, а бідний Сусанін (у виконанні українського актора) продовжував водити бідних ляхів (у виконанні українських акторів) по костромській пущі (у виконанні київського лісопарку).